Поздимир НВК

     

        До 50річчя школи, яке відзначається у листопаді 2017р,  був  виданий фотоальманах "Школо моя, радість моя" , автор і упорядник якого Л.В.Гук у співпраці з Л.В.Горбай (істор. довідка) та Е.Т.Михалюк.

                            Нижче  подаються  окремі його розділи .  

І.Історія становлення освіти у с. Поздимир.

   Стан освіти в с.Поздимирі  XVI-XVIII ст. через відсутність джерел прослідкувати важко. В «Шематизмі греко- католицького духовенства Перемишльської єпархії Сокальського деканату» знаходимо, що в Поздимирі уже в 1853 р була парафіяльна школа. Учителем був дяк Григорій Остапчук,тому її ще називали «дяківкою».Учнів у школі було 22. Парохіян в цей час було 395 душ. Навчання в школі, що належала парафії, зводилось до того, щоб навчити дітей читати, писати, церковної грамоти і пісень.

      В 1854 р школу відвідувало 9 учнів, у 1855-1858рр в школу ходило вже 18 учнів. Треба зауважити, що не всі діти шкільного віку відвідували школу. Учнів, які б   мали навчатися, у селі було близько 70.

     Австрійське законодавство 60-70рр XIX ст  внесло зміни в шкільну систему. Закон передбачав запровадження шестирічного обов’язкового навчання для дітей від 6 до 14 років.На зміну парафіяльній прийшла етатова школа( народна, штатна- на державному бюджеті). На підставі документа 2876  у с. Поздимир  Сокальського повіту працює однокласованародна  школа, заснована 15червня 1875р, з одним учителем, яким став Огар Богдан.Утримували школу  гміна і  поміщицький  двір.Писали учні не в зошитах  олівцями, а рисіками  (загостреними паличками) на грифельних дошках. Дошки  мали  лінійки  на одній стороні, а на другій- клітинки і носили їх учні з собою.Рисіки купували в школі. Навчившись писати рисіками, переходили  до письма олівцями у зошиті. Сиділи за довгими (4-5 учнів) партами. Навчали дітей читати, писати, рахувати, а також Закону Божого.

  З матеріалів ( висновок про реорганізацію школи) видно, що наприкінці 50-80-х років ХІХст у Поздимирі була парафіяльна, а згодом етатова початкова школа, яка вимагала розбудови. Навчання в такій школі  було нестабільним і залежало від пори року, сезонних робіт і матеріальної спроможності батьків. Основною причиною організації в селі постійно діючої народної школи була чисельність дітей шкільного віку.

     На початку ХХст, у 1907р у Поздимирськійоднокласовій школі працювали вчителі Юрій Капустяк та Кирило Склянка.

 Документи,  аналог сучасного свідоцтва про освіту ,  видані у 1910р  підтверджують  існування  у Поздимирі  народної  одноклясової мішаної  школи  з вивченням релігії, «язика польського і  руского», та інших наук. 

  З наступною реорганізацією у 1914р   школа  стала двокласовою. Причиною  було зростання кількості учнів.  На основі підручника  можна зробити ось який висновок: вивчали  три  мови- українську, польську, німецьку. З інших предметів-арифметику, релігію, природу. Дух школи -проавстрійський, мораль- релігійна. Штат учителів: один керуючий і один учитель.

    Найбільш імовірно, що навчання в школі у роки Першої Світової  Війни та Українсько-Польської  1914-1919рр  було перервано, точних даних немає.Нижче  наведені витяги  з документа  про освіту, виданого на початку 1914р. Текст згідно з оригіналом.

«Школа  народна  одноклясова мішана, в Поздимирі, кляса четверта, рік науки шостий класового катал.1

                                      Повідомленє шкільне

Ігнатий Бойко   уроджений  дня 7лютого 1902  в Поздимирі в Галичині релігії католицької обряду грецького, почавши шкільну науку в шк.році 1908\9  учащає до тутешньої школи від 1 вересня 1908

                   До виповнення при укінченю  щоденної науки

На основі  сих поступів признає ся, що сей ученик (ся учениця ) сповнив обов’язокучащаня на щоденну науку.По мисли 31.артикулу кр.шк. закона з дня 23 мая  1895(В.кр.зак. Ч.57) є він (она) обов'язанийучащаня на доповняючу науку.

         В Поздимирі дня 15липня 1914р.»

    У 1920-30рр у Поздимирі працювала  загальноосвітня двокласова школа другого ступеня  з шестирічним терміном навчання. До школи ішли діти, яким виповнювалося 7р. Шкільний рік розпочинався 1вересня, а закінчувався 28червня. Вивчались  такі предмети: релігія, польська, українська мови, рахунки, геометрія, природознавство, географія, історія, рисунки, ручна праця, співи, фізична культура. Вчителями в той час були Бурбело Юстин- директор школи в 1924-1928рр.,  згодом Максимович К. з дружиною Марією,  Войтас Роман з дружиною Станіславою. Здібніші учні продовжували навчатися в Кристинопільській школі ІІІ ступеня.

У 1926р на вимогу членів « Просвіти» та 58громадян села школа перейшла на двомовне навчання.

На початку 30-х школа стає 4-річною.З 1932р по 1937р завідувачем школи був Констянтин Максимович. Навчання проводилось у дві зміни.В 3 клас ходили  2роки,  у 4клас- 3роки.Всього навчалися 7років. Свідоцтво отримували після закінчення чотирьох класів.

         Навчання було цікаве і бажане: організовано  багато гуртків, проводилися спортивні змагання, виступи для сільської громади.  На той час  в школі був великий сильний учнівський хор, яким керувала Марія Жовківська.На світлині бачимо учасників хору після виступу на честь  свята Матері у 1935р.  Школа в селі завжди була важливим освітнім і духовним  осередком.

 Після встановлення радянської влади на західних областях, восени 1939р у  Поздимирі почала працювати початкова школа, на основі якої у 1940р утворена семикласна неповна середня школа з українською мовою навчання. Директором був призначений Гринюк Роман, вчителями  Войтас, Караван, Мельник, Крук Зеновія. Навчання почалося за програмами радянського шкільництва. Припинено навчання релігії.  Новим предметом стало вивчення російської мови.  До Поздимира направлена Лідія Онисимівна  Піщова-Бондаренко з Миколаївської області,  вчителька російської мови.

У роки німецької окупації школа у Поздимирі продовжувала працювати  тривалий час, про що свідчать  шкільні свідоцтва (Schulzeugnis)   Бойка В., Бойко С., Штибля В., видані  у 1941- 1944рр.(на фото нижче)

         Вчителями в той час були Крук З., Головко, Висоцький, Близнюк Олекса. Час  важкий, воєнний, предметної літератури не було. Вчителі готували учням конспекти. Пізніше  появився Буквар, Українські читанки для1-6 класів, німецькі читанки для  3-5 класів, історія України, математика та інші.  Незважаючи на всі складні умови  під час німецької окупації та  матеріальні труднощі, пізніше поздимирські діти продовжували навчатися  у Сокальській гімназії.

Повоєнний період для вчителів, учнів, як і для всіх громадян, був надзвичайно важким. Школа знаходилася  в будинку, збудованому ще у  1875р, який  у 1933р частково згорів.Тому навчання проходило в приміщеннях маєтку пана  Дідушицького  та  в будинку родини Климчуків. Директором був  Крук Андрій Семенович, про що свідчить фотокопія наказу про його призначення на цю посаду.

Після нього директорували Хомицький Михайло, Шляхова П.П., Глущенко О.М., Винник Г.Р.

Варто  відзначити, що у всі часи жителіПоздимира розуміливажливість та необхідність здобуття освіти їх дітьми.  Дуже багато випускників школи закінчили вищі та середні навчальні заклади, працюють у різних галузях та сферах народного господарства,  стали лікарями, вченими, інженерами і т.п.

(На основі матеріалів шкільного музею, зібраних Горбай Л.В.  та історико-краєзнавчого нарису «Історія села Поздимир» В.Сироїд, О.Голько , 2013р)

ІІ.   Про будівництво нової школи .

     З 1952р по 1992р школою керував Шкурат Петро Іванович. Уродженець Сумщини, філолог за фахом, він  виховував у школярів любов до рідної мови,  вчив розуміти і відчувати красу українського слова. Мудрий і врівноважений керівник, сумлінний, відповідальний,  людяний- ось далеко не всі слова, якими можна охарактеризувати Петра Івановича.За час його керівництва у 1967р здано в експлуатацію нове приміщення школи, що зводилося способом народної будови.

Так згадує  Петро Іванович про будівництво:

« В січні 1965р на загальних зборах колгоспників  директор школи звернувся з проханням розпочати будівництво школи в селі Поздимир, так як старі приміщення, а їх було три,вже не придатні і зовсім не відповідають вимогам і умовам навчання в них. Прохання директора підтримали жителі сіл Поздимира, Корчина, Яструбич, Радванець. Ці села входили в об’єднане  колективне господарство.

         Було записано в протокол зборів, що весною, в квітні 1965р, розпочали будівництво народним методом,  при фінансовій допомозі колгоспу. Планувалось в 1965р закласти фундамент.

         Протягом січня- лютого був  виготовлений проект у Львівській проектній організації. З протоколом цих зборів ознайомилось районне керівництво і порекомендувало змінити рішення- не тільки фундаменту, а й будівництво школи.

І от приїздить до школи голова правління колгоспу Дердера Семен Савелійович з радісною звісткою для вчителів і жителів села, що з квітня місяця розпочнеться будівництво школи.

         Будувати  згодився  міжколгоспбуд, начальником якого був Драчко Іван Назарович. Проектна вартість школи- 75тис.крб. Фактично затрачено 150 тис. крб.

         Крім робітників міжколгоспбуду на будівництві школи активно, дружно  працювали  майже всі жителі села. Ось декілька імен: Мрочковська П.К., Слука Ф.Л., Штибель Г.Г., Меда М.І.,Гвоздь К.В.Особливо хочу відзначити Бойка Ф.В., який допоміг роздобути підйомний кран «Піонер», що замінив тяжку ручну працю.Також добрим словом слід згадати  Барана В.І., який допомагав будівельними матерілами, що на той час були дефіцитними. А ще – Хімко І.А, який  допомагав  столярними виробами ( дверні полотна, дошки для підлоги, плінтуси,  сходові рейки і інш.)

         Фізично працювали і всі вчителі школи: Хімко П.Н., Коваль Г.С., Винник А.С., Свистун О.Л.,Семесюк Ц.Д., Шкурат А.М. Вони  вантажили цеглу, робили і підносили цементний і вапняний розчин, мили і фарбували вікна, підлогу, їздили за навчальними посібниками.

І так зквітня 1965 по жовтень 1967р  школа була побудована.

10 листопада із старих приміщень  діти перейшли на навчання в нову, світлу і красиву школу, яка сприяла кращому здоров’ю,  давала міцні знання, вела дітей у життєву дорогу.

Дай, Боже, здоров’я всім, хто приймав участь у її будівництві. А школа, щоб гідно слугувала у вихованні громадян Великої України».

ІІІ. Вчителем школа стоїть

 

Учитель… У житті для себе

 Ви вибрали важку стежину:

Вам світло запалити треба

 В голівці кожної дитини.

Малюкам весь вік  добро нести

І надію, мрії веселкові,

Відкривати все нові світи,

Научати жити у любові.

Із відкритою душею йти

До людей і бути їм зорею…

«Друга мама»-звуть Вас малюки,

Доля дала право бути нею.  (Л.Гук)

    Такі слова я присвятила  своїм  колишнім і  теперішнім колегам, бо і справді  доля надала їм право бути  другими батьками, порадниками, друзями і наставниками  чи не кожного жителя Поздимира. Ці слова стосуються вчителів, спогади про яких ми, автори цієї книжки, хочемо   залишити у вашій пам’яті.Почнемо  з перших, тих, хто у кожної людини ніби початок подорожі в новий незвіданий світ.

          Перший учитель… він є у кожного свій. І нехай пізніше людина зустрічає ще багато інших наставників-педагогів, але перший учитель  на все життя залишається маленькою зіркою, що світила на початку шляху.  Відколи існує  Поздимирська школа, таких вчителів було багато. Ми не можемо розповісти про всіх- ніде, ні в кого  не знайшли ніяких відомостей про них, крім прізвищ, які подаємо нижче. Але впевнені, що кожен із вчителів, що працювали в нашій школі, був справжнім майстром своєї справи, дуже любив дітей і свою роботу, був «вчителем від Бога».      

    Однією із таких вчителів була  Коліда ЄвгеніяПаньківна (Крук). Молодою дівчиною прийшла вона з сусіднього села Яструбичі  на роботу в  Поздимирську школу у важкий час повоєнного лихоліття.  Сама ще юна, стала «шкільною мамою»  для маленьких хлопчиків і дівчаток, які одразу полюбили вчительку за її доброту  і тягнулися до неї. Євгенія Паньківна, наче вправний ремісник, передавала вихованцям свої знання,  виховувала , допомагала, коли потрібно.  Всю трудову діяльність присвятила учням початкових класів. І тільки в останні роки стала вихователем групи продовженого дня.

    Багато років працював   класоводом Хімко Петро Нестерович.Ось як пишуть про нього колишні учні: «Моїм першим учителем був Хімко Петро Нестерович,  який навчив мене виводити перші літери, складати нові слова,  пізнавати нові науки. У другому класі ми перейшли навчатися в приміщення, де тепер знаходиться сільська Рада.  Особливо  нам подобалося  навчатися в другу зміну. Уроки у Петра Нестеровича завжди були цікаві, змістовні. Він був дуже добрим і врівноваженим учителем »  (М.Хімко).Згодом Петро Нестерович  вів уроки трудового навчання в учнів старших класів, на яких вчив  дітей  працювати на токарних станках і столярних верстатах,а також працювати різними інструментамиУчні виготовляли багато виробів, які використовували на районних та шкільних виставках.

   Більше 40-а років віддала педагогічній роботі Коваль Ганна Степанівна.Старша піонервожата ( була така посада в школі у роки тоталітарного режиму), класовод, вихователь групи продовженого дня - і скрізь добра, справедлива, справжній знавець дитячих душ.  Учні любили  свою вчительку.  Із спогадів: « Я, Михалюк Н.І.( Покотило), у 1962р пішла у 1клас. Школа була стара, але для мене вона здавалася гарною і затишною. Першою  моєю вчителькою  була Коваль Г.С., яка навчила мене писати і читати. Це була найкраща із вчителів. Пізніше вона навчала і мого сина Романа,  у якого залишилися тільки приємні спогади про першу вчительку».  Гарні спогади  і у мене:  в перший рік моєї трудової діяльності  Ганна Степанівна була вихователем групи  у нульовому класі. Тоді дуже часто в кімнаті, де гралися і спали   малята,  лунали пісні. Так  вчителька, наче мама, лагідно  заколисувала «нульовичків» на обідній сон.  Крім того Ганна Степанівна вела всю шкільну документацію, а також  дбала про естетичне оформлення школи. За багаторічну педагогічну працю Ганна Степанівна  неодноразово була нагороджена грамотами районного, обласного відділів освіти, а також грамотою МО.  отримала значок «Лучшему вожатому».

      «Друга мама»- називали випускники свою першу вчительку Винник Анастасію Сидорівну, бо і справді, ця людина все своє трудове життя присвятила наймолодшим учням школи.  Лагідна, турботлива, чуйна- вона навчала малят  перших азів наук,  була справжнім другом і порадником для школярів і не тільки для них. Пам’ятаю, як часто і сама, ще молодою вчителькою, зверталася до неї за порадою. Анастасія Сидорівна завжди приязно ставилася до молодих вчителів, допомагала як тільки могла.За участь у експерименті  з навчання шестирічок Анастасія Сидорівна нагороджена значком «Відмінник народної освіти УРСР».

         Перша вчителька…з нею асоціюється все добре, світле, що є у пам’яті учнів. «Кажуть, найщиріші слова і сльози- дитячі,-  згадує  колишня учениця Марія Жеребчук.-Коли це справді так, то ми були надто щирими, як прощалися з початковою школою і нашою першою вчителькою Галиною Григорівною Ткачук.  До нас вона була вимогливою, справедливою, доброю. Кожного розуміла і любила по-своєму. Галина Григорівна не тільки вчила азів  наук, а й згуртовувала у власний колектив. Ніколи не забудуться традиційні весняні екскурсії за підсніжниками.Ми уважно спостерігали, як з-під снігу пробивається зелений листочок  і тягне біленьку голівку до сонця тендітна квіточка. Обов’язково ми смажили  сало на вогнищі, всю дорогу співали пісні…Для нас все це було справжньою радістю.»

     А й справді: покликання вчителя- нести радість учням, бути маленьким сонечком у класі.Не  маленьким сонечком, а великим яскравим світилом був для учнів, та колег Коліда І.С. «Лише той Учитель, хто живе так, як і навчає» - мудрі слова Г.Сковороди, здається сказані саме про нього.   Вчитель історії, директор, знову вчитель- де б  і на якій посаді не перебував Іван Степанович, всюди його  поважали  та любили. Історик за фахом, І.С.Коліда був ще й істориком « від Бога», який надзвичайно глибоко знав свій предмет і, що головне, у дуже доступній формі, подавав його учням.

  Найперше, що має робити вчитель,-це розвинути в учня дух допитливості.- писав Д.Менделєєв.  Вчителі , що працювали у Поздимирській школі , мабуть, керувалися цим правилом, бо «духом допитливості»  були проникнуті не лише діти 7-14річного віку, а й їх батьки, старші люди, ті, які не змогли з різних причин отримати загальнообов’язкову освіту. Тривалий час у селі працювала вечірня школа, один із випусків якої бачимо  на світлині  нижче.

          Учні такої школи мали змогу отримати освіту без відриву від виробництва.За всіх часів нелегка, але така необхідна робота  вчителя користувалася  повагою та авторитетом.

   У 1950-тих рр важливого значення набула проблема забезпечення сільських шкіл педагогічними кадрами. Тогочасні учні пережили лихоліття війни, зазнали жаху від стрілянини, вибухів снарядів, пожеж, нічних облав. З таким контингентом дітей зустрілися вчителі, що були скеровані на роботу  зі Сходу України.

Тоді ж уПоздимир із Сумщини приїхала вчителька російської мови Зайцева А.М., яка згодом поєднала свою долю з директором школи і подружжя назавжди залишилося в селі .

Добра, розумна і дуже проста вчителька,- так  розповідають про Шкурат Антоніну Микитівну її колишні випускники: «Нам пощастило мати таку  справедливу  класну керівничку, яка з  материнською теплотою захищала  хлопців-бешкетників, але  могла дати прочухана, якщо заслужили. ( Голько О.П., Гук О.В.)  «Для Антоніни Микитівни не було  своїх і чужих дітей у класі. Всі учні  для неї були однакові, до всіх відносилася з любов’ю»,- згадує ще одна учениця Покотило М.І.  Можна тільки уявити скільки сил, енергії , знань доклали вищезгадані вчителі, щоб  виховати   таких не схожих між собою дітей і заслужити від  них  теплі слова вдячності.

      У далекому 1946р проклалася  до Поздимира  дорога відс.Шляхового Курської обл. За направленням прийшли працювати дві сестри Шляхові Клавдія Павлівна-вчитель 5-7кл, та Параскевія Павлівна- директором школи. Клавдія Павлівна так і залишилася в Поздимирі на все життя, а згодом тривалий час виконувала обов’язки завуча у школі.  Як і годиться вчителю математики, вона відзначалася особливою строгістю, вимогливістю і справедливістю.  Колишній учень Гвоздь П.В. згадує, що найбільше у шкільні роки він любив  уроки алгебри,  які вела Наливайко К.П. Інший випускник  Андрій згадує, що вчителька вимагала  не лише знання матеріалу, а й правильності записів у зошитах згідно вимог.Під час подальшого його навчання саме ці навики,набуті завдяки Клавдії  Павлівні,неодноразово були взірцем для інших студентів. А ще, зі слів Михалюк Н.І.(Покотило) , Клавдія Павлівна надзвичайно гарно співала і навіть  була керівником  шкільного  хору. Акомпанував  у той час її син Володимир.

      На світлинах внизу- подружжя Ольга  Лук’янівна  та Йосип  Пилипович  Свистун, які   приїхали працювати у Поздимирську школу у 1951р з сіл Обортова, та Сушна, розміщених неподалік Поздимира. Вчитель  математики, фізики та класовод 1-4кл свою діяльність розпочали  ще  у приміщенні старої школи. Колектив, учні, та й саме село настільки  припали до душі, що   подружжя  залишилося тут на все життя. «Приємна, розумна, привітна вчителька»-  так пише  пізніше про Ольгу Лук’янівну її   колишня учениця Джига С.  А   Висоцька М.( Дибська) відмічає доброту і  особливий підхід до кожного учня  у обох учителів. Ентузіасти своєї справи Ольга Лук’янівна та Йосип Пилипович не обмежувалися рамками уроків, а  проявляли творчу ініціативу, піклувалися про благоустрій школи.

         А ось ще одна: уродженка РадеховаСемесюк Цецилія Дмитрівна –вчитель географії, біології, хімії-  вимоглива, цілеспрямована,толерантна. Учні дуже любили цю вчительку  за її простоту і вміння доступно, в жартівливій формі,  пояснити складний матеріал.  Крім того вона  користувалася авторитетом і повагою серед колег, багато років була головою  профспілкового комітету школи. Саме  Цецилія Дмитрівна  навчала мене азів профспілкової роботи,  від неї я переймала  навички  профспілкового лідера ,  навчилася цінувати  кожного члена колективу, за що вдячна їй і  донині.

      Одна із учениць  вищезгаданих вчителів, випускниця школи, що згодом сама обрала професію педагога-  Василина(Обушок) Ганна Петрівна.Розуміючи, що країні потрібне  грамотне і освідчене молоде покоління, вона дуже вимогливо ставилася до кожного учня, вчила застосовувати набуті знання в повсякденному житті, з розумінням відносилася до дітей.  Разом з тим привітна, невтомна, дбайлива- була для своїх вихованців, наче мама, справжньою подругою  і захисницею. Із спогадів  колишньої учениці:-Ганна Петрівна навчала нас не тільки програмового матеріалу, а найголовнішого- хороших людських якостей»( Гук С.)   Слова повчання, власний приклад Ганни Петрівни «впали зерном у   добру землю», бо троє її вихованців- Гук С.В., СтельмащукН.З.,Покотило Г.В.  стали також вчителями .  

   З особливою вдячністю  та радістю згадують колишні учні  свого учителя фізичного виховання та трудового навчання КороловичаС.В.Цікавіуроки, спортивні змагання, козацькі забави у щколі та в селі досі  у пам’яті  односельчан. А ще  він був цікавим, активним, творчим співрозмовником, як із школярами, так із людьми похилого віку.

    Старше покоління наших односельчан добре пам’ятаютьуроки співів , а також заняття хорового гуртка, які вела Анастасія Степанівна Андрущак. Творча, весела,  завжди життєрадісна,- вона вміла запалити позитивом усіх довкола. Учні- учасники хорового гуртка  часто займали призові місця у  районних конкурсах- оглядах  художньої самодіяльності. Ще хочеться відзначити великий внесок  Анастасії Степанівни у  роботу місцевого  клубу.  З її допомогою дуже часто проводилися концерти до різноманітних свят,  активними учасниками яких завжди були ( і є до сьогоднішнього дня)  вчителі Поздимирської школи. Часто виступали перед жителями  Яструбич, Радванець, Розжалова,  а також на сцені районного будинку культури.

      Буде несправедливо не  написати  про Нагай Марію Іванівну. В дощ, спеку, вітер і негоду поспішала вона  з сусіднього села Волсвин, бо знала, що тут на неї чекають маленькі оченята, яких потрібно навчити чогось нового. Працьовита, активна, добра і сумлінна  вчителька початкових класів вивела в люди не одне покоління поздимирчан. Вчителі та працівники школи і досі часто згадують її вміння згуртовувати колектив піснею.

     Варто згадати, що авторам цієї книжки, Л.В.Гук та Е.Т.Михалюк,  пощастило працювати чи не з усіма  вчителями, згаданими вище.  А Горбай Л.В. була їх ученицею.   Саме від А.С.Винник, Г.С.Коваль, І.С.Коліди, Є.П.Коліди, А.М.Шкурат, П.І.Шкурата, О.Л.Свистун, К.П.Наливайко, Г.П.Обушок ми набиралися  досвіду, толерантності, з їх допомогою долали свої перші педагогічні сходинки.  А тому безмежно вдячні за їх мудрі поради і настанови.

    У 1982р. в школу прийшла працювати завучем Жеребецька (Горбай) Марія Василівна. Весела, енергійна, вона дбала не тільки про навчально-виховний процес, а й про дозвілля колективу. Під її керівництвом у школі почали проводитися  різні заходи для спільного відпочинку  вчителів і членів їх сімей.

         Як  керівник- Марія Василівна завжди прислухалася до думки вчителів, вміло влагоджувала всі виробничі конфлікти.Вчителі любили молодого керівника. Тоді ж прийшла Панасюк І.В. (Лаврін). Молодий, творчий історик, - вона  вперше   створила народознавчий куточок в кабінеті історії, що у  часи радянської влади було не зовсім звичним. Варто відзначити, що час був «урожайний»: одночасно з ними ще 3молодих учительки- Яремчук М.А., Тарас Л.В.(Гук), Лотоцька О.Г.( Скуба)-  прийшли  працювати у школу. Незадовго після них- знову  нові обличчя: Цар Н.М., Бузікевич Л.Д.,  Коліда М.І.(Нагай). Як любили жартувати тоді - «школа почала молодіти».  Надалі майже щороку колектив зростав кількісно і якісно.  Молоді, дехто тільки із студентської лави, розумні,  завзяті вчителізавжди відчували підтримку і допомогу  досвідчених колег..

         На той час у школі була достатня матеріально-технічна база: магнітофон, програвачі, кодоскоп, багато таблиць з різних предметів і тем,  історичні та географічні карти. Багато методичного матеріалу  вчителі виготовляли власноруч. Особливо цікаво до цього підходили вчителі початкових класів: лічильний матеріал, необхідний для уроків математики, учні виготовлювали  з природних матеріалів ( жолудів, шишок)  на уроках трудового навчання.

   Крім основних занять ще  велика увага приділялася  позаурочній роботі з учнями. Щотижня  у школі проводилися вечори відпочинку для старшокласників, конкурси, змагання. Популярними були «вогники» для мам  до свята 8 Березня,  та для  батьків -до Дня армії. Часто з виступами агітбригади  учні ходили  вітати  працівників ферми р-пу ім. Б.Хмельницького. Іноді надавали посильну допомогу: збирали овочі, насіння квітів. За зароблені кошти школярі неодноразово  їздили  на екскурсії  в Київ, Москву, Брест, Ленінград.

         У школі працювала група продовженого дня, де після уроків учні  разом з учителем  виконували домашні завдання та займалися за інтересами.Варто згадати ще одну форму роботи : вже  тоді ( хоч  уроки з основ  здоров’я були введені набагато пізніше) в школу часто приходила сільська фельдшерка Ковальчук Н.Д., яка проводила бесіди з профілактики захворювань, і вчила учнів надавати першу допомогу.

         Згодом одна із випускниць, на жаль  не захотіла вказувати свого  прізвища, у останньому творі пише: « Я виросла, здобула освіту, і світ для мене став привабливіший, багатший.І цим я завдячую рідній школі, вчителям, які з шкільної парти привчали мене наполегливо працювати, виховали в мені найкращі риси людського характеру.Прощаючись з рідною школою, я пригадую свій перший урок, першу вчительку, як перший раз зайшла в клас і сіла за парту.Ніколи не забуду, як вперше  прочитала рядки  і написала  слова.Школа виховала з нас дітей, які стануть колись опорою для своїх батьків, захисником своєї Вітчизни.Від усієї душі хочеться сказати: « Спасибі Вам, любі вчителі!» Здається прості слова, але скільки  учнівської любові і поваги у них звучить.

   Можливо хтось, читаючи зараз цю книжку, впізнає свої слова. А може читати будуть діти і навіть не здогадаються, що слова вище,  написані їх мамою, чи бабусею.Та це й не так важливо.  Важливо  розуміння того, що людина має  залишити по собі на землі  не маленьку подряпину, яку   засипле  пилом вітер, а глибоку борозну з колосками пшениці, що наливаються стиглим зерном, прожити так, щоб її добрим словом згадували люди.   І саме ті добрі слова, написані вище, стосуються вчителів - сіячів, чиє вкинуте зерно вродило сторицею,  тих, які  працювали, чи ще  продовжують працювати у Поздимирській школі.  Нижче наведені прізвища наших  вчителів  та  список наказів про їх призначення.  Не можемо стверджувати про  абсолютну достовірність інформації, бо частина архівних матеріалів  за різних обставин могла загубитися. До вашої уваги те, що вдалося розшукати. Думаємо, багатьом читачам буде цікаво і приємно  знайти у списку  прізвище улюбленого  вчителя, чи рідної людини.

ІV. Накази про призначення на роботу  та списки вчителів, що працювали у Поздимирській школі.

V. "Вчителю, я-вчитель" та історія останнього уроку Мрочковської П.К.

VІ.ВідродиласьУкраїна-відродилась школа.

VІ. Поздимирська школа після проголошення Незалежності України.

VІІ. Реорганізація школи у  НВК.

VІІІ. "Вчителько моя..." (спогади колишніх випускників).

ІХ.Ними гордиться школа.

Х.Незабутні зустрічі.

ХІ. Школа- це не тільки уроки.

    Школа живе своїм життям…У фотоальманасі  тільки невелика ілюстрована  часточка історії нашої школи, острівця людяності і гуманізму. Віримо: пройдуть роки,  сьогоднішня малеча дошкільного підрозділу продовжить її новими, більш цікавими , змістовнішими сторінками.

     Фундамент, який заклали, чи закладають у дитячі голівки педагоги Поздимирського НВК зміцніє. На ньому будуватимуть своє майбутнє  життя наші випускники, які  обов’язково стануть   добрими ЛЮДЬМИ.Ми сильні цією  вірою, активною працею, дружбою, своєю згуртованістю, ентузіазмом.Тому піклуємося про школу і її майбутнє.
              Щороку восени до школи приходять нові учні. Вони бувають  різні: розумні, добрі, слухняні і не дуже, спокійні і бешкетники, мовчазні і галасливі. Але проходить багато років, колишні учні стають  батьками, бабусями, дідусями. І, можливо, хтось із  теперішніх вихованців Поздимирського НВК, гортаючи цю книжку,  колись  скаже: «Дякую Вам за те, що вказали шлях у життя...»

 Але це  буде   ще нескоро… До того часу, можливо, зміниться щось у школі,  будуть інші вчителі,  нові засоби навчання,  нові предмети. Та які б зміни не відбувалися,- школа була, є і буде.  Бо і справді: доки  існує і живе школа, доти живе  село!      ( див. фотогалерею)

Логін: *

Пароль: *